Користувальницький пошук

Історія Перемишлянщини
Перемишляни на мапі України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Львівська область, Галичина
Район	Перемишлянський район
Код КОАТУУ	4623350100
Засноване	1437
Магдебурзьке право	1623
Населення	7.499 тис. чоловік
Площа	4,65 км²
Поштові індекси	81200 - 203
Телефонний код	+380-3263
Координати	49°40′ пн. ш.; 24°33′ сх. д.
Водойма	річка Гнила Липа
Відстань
До обласного центру
- автошляхами	45 км
Районна та міська влада
Адреса Перемишлянської районної ради	м. Перемишляни, вул. Привокзальна, 3
Голова	Бучок Петро Степанович тел. (263)  2-16-57
Адреса Перемишлянської міської ради	м. Перемишляни, вул. Галицька, 50
Голова	Зозуля Олександр Зіновійович тел. (263) 2-16-34
Адреса Бібрської міської ради	м. Бібрка, вул. Шевченка, 18
Голова	Чабан Тарас Євгенович тел. (263) 4-31-35

Назва

Назва Перемишляни співзвучна з такими назвами, як Перемишль, Перемиль, які були відомі як давньоруські городи. В польських джерелах дається свій варіант походження назви Перемишляни – Przemyślany. Походить від поєднання «słava» і «promysl/przemysł», в перекладі щось типу «слава промислу». Цілком ймовірно, що поселення дійсно закладав хтось з литовсько-польських панів. Та й власне перша письмова згадка про Перемишляни знайдена саме в польських джерелах (до складу Польщі ці землі входять з 1375 року). В «Актах городських та земельних» за 1437 рік селище Перемишляни згадуються в зв’язку з розмежуванням земель між місцевими селами.

Давні часи

Радянське видання «Історія міст та сіл Львівської області» зазначає про Перемишляни наступне:

«...встановлено, що на цій території уже в добу неоліту (ІІІ тисячоліття до н.е.) існували досить великі за розміром землеробські поселення трипільської культури. Виявлені на території самого міста та в його околицях глиняний посуд і знаряддя праці періоду бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.) і ранньозалізного часу (І тисячоліття до н.е.), а також могильник перших століть н.е. свідчать не тільки про постійне заселення цього району, але й про стабільність основних видів занять населення, якими були землеробство і скотарство. Можна лише припустити, що тут існувало поселення уже в першій чверті ІІ тисячоліття н.е. В джерелах кінця XVI – початку XVII століття Перемишляни згадуються як велике село, що часто зазнавало нападів татар. У 1515 році татари істотно поруйнували Перемишляни з усіма його укріпленнями. В 1620 та 1626Уляницьким, Поляновським, Куропатницьким та іншим польським землевласникам. Останнє прізвище дуже нагадує прізвище володарів Надвірної на Прикарпатті - Куропатв, родини зовсім не бідної. Можливо, радянські історики, трохи підправили його. Для співзвучності, так би мовити. В 1623 році Перемишляни отримали Магдебурзьке право й починається активне заселення міста ремісниками й дрібними торговцями. В кінці XVII столітті Перемишляни вже були укріпленим містом з земляними валами й ровами, про що свідчить Ульріх Вердум в 1671 році: «місто з двома церквами, обведене земляними валами, на яких стоять деревяні стіни, складені з колод...». роках, відбувались також дуже спустошливі напади татар. В ті часи воно належало шляхтичам

На той час Перемишляни належали коронному хорунжому Сенявському. В місті діяв домініканський монастир і костел свв. апостолів Петра та Павла, який звели в 1645 р. Костел зберігся до нашого часу.

В 1675 р. місто було в черговий раз зруйноване татарською рення було настільки сильне, що польський уряд звільнив мешканців від сплати податків на 4 роки. В 1690-их роках в місті налічується вже близько сотні дворів. Основне заняття жителів – хліборобство, і зовсім мало – ковальство, кушнірство, ткацтво. В 1728 році був виданий новий магдебурзький привілей, який підтверджувався в 1733 році. Він надавав право жителям Перемишлян виготовляти горілку та пиво для власних потреб, а місцевим купцям торгувати будь-яким товаром. В 1758 році в місті сталась велика пожежа. Для відбудови міста уряд звільняє мешканців Перемишля від сплати податків на 3 роки.

м. Перемишляни. (2002)

м. Перемишляни. (2002)

Нові часи

В 1772 році, після входження цих земель до складу Австрійської імперії, Перемишляни продовжують залишатись невеличким провінційним галицьким містечком. В середині ХІХ століття в місті було 372 двори і близько 3000 мешканцями. Основним власником Перемишля був Альфред Потоцький, якому належало 647 гектарів землі. Перемишляни входили до Золочівської округи, а після 1860 р. року стають повітовим центром.

Перемишляни були заселені в основному поляками. Хоча були й єврейська та українська громади. В місті в кінці ХІХ ст. діяла одна польська школа та приватна школа бджільництва. В 1909 році через місто була прокладена залізниця Львів – Потутори (Підгайці) що позитивно позначилось на економіці міста. Перемишляни стають одним з центрів лісозаготівлі.

Після Першої світової війни Перемишляни ввійшли до складу Польщі. Протягом серпня-вересня 1920 р. місто займала Червона армія, але після розгрому червоних кіннотників під Варшавою, Польща закріплює ці землі за собою до 1939 року. Потім Друга світова, німецька окупація та боротьба УПА. Аж до початку 1950-их років не було спокою на цій землі. В радянські часи райцентр живе тихим провінційним життям, яке продовжується й зараз. Хоча під час «Помаранчевої революції» цей спокій був порушений.

Костел святих апостолів Петра і Павла

Згідно даним Шематизів римо-католицьку парафію в місті було закладено в 1642 році, хоча метричні парафіяльні книги велись з 1633 року. Записи львівського архієпископа Яна Прухницького за 1623р. свідчать, що первісний костел разом з містом спалили татари, а в протоколі візитації архієпископаВацлава Сераковського від 1774р. зазначено, що місцевий храм на початку XVIII ст. був знищений під час військових дій (документи та коштовності забрали до Львівської катедри, а частину майна перенесли до домініканського костелу у Перемишлянах). Монастир домініканців-обсервантів був заснований приблизно у середині XVII ст. за фінансової підтримки родини Потоцьких. Ймовірно, що саме тоді ж ченці збудували потужний оборонний костел, який 1730 р. освятив архієпископ Ян Скарбек під титулом свв. апостолів Петра і Павла (разом з 3 вівтарями та 3 дзвонами). 1774 року храм мав 5 вівтарів: свв. апп. Петра і Павла, св. Тадея, Матері Божої Святого Розарію, св. Домініка (на початку XIX ст. замінили вівтарем св. Миколая), св. Вінцента з Ферари. 1792 року після закриття монастиря домініканський костел перейшов у розпорядження дієцезіального духовенства.

Перемишлянська парафія спочатку належала до деканату Дунаїв, а з 1787 року - до Свіржа. У 1819-1869 рр. парохом був о. Войцех Хілярський, а у 1870-1879 рр. - о. Августин Пайонк. У 1885-1929рр. від 2 до понад 4 тисяч парафіян (з півтора десятка сіл) перебували під опікою настоятеля о. Зигмунта Більського. Після відділення у 1932 р. з Перемишлян парафії Вовків чотири тисячі вірних у 1936-1939 рр. обслуговував парох о. Петро Струшкевич. Парафія мала 5 філіальних святинь.

Костел у с. Коросно [6], збудований та освячений у 1912 р., нині перебуває у стані руїни, як і святиня у Пнятині (1928р.). Храм у Сиворогах спорудили у II половині 30-х років. В Ушковичах святиня існувала з 1870р., у 1935-1936рр. тут збудували костел, який у 1944 р. віддали християнам-євангелістам. З 1949 р. будівлю стали використовувати у якості колгоспного складу, а 1992р. колишній костел [7] знову отримала громада християн-євангелістів.

У 1945 р. о. Струшкевич та частина парафіян виїхали до Польщі, костел закрили (став зерносховищем), у 1950-1972рр. будівля храму належала будівельній організації «Міжколгоспбуд», потім - заводу «Модуль». 13 грудня 1991 року була зареєстрована громада вірних, яка спочатку послуговувалась цвинтарною каплицею. Костел повернули лише 6 вересня 1996 р., а 30.01.1997 р. його зареєстрували як власність спільноти. 1 квітня 1997р. архієпископМар’ян Яворський освятив храм. 16.05.1997 р. римо-католикам передали чотири будівлі, що прилягають до костелу [1, 2, 3, 4, 5]. У 1998 року Перемишляни увійшли до складу відновленого Золочівського деканату. Сьогодні до парафії, яку обслуговують отці-салезіани, належать також села Глібовичі, ПлетеничіПогорільці. Єпископ Мар'ян Бучек, Ігор Седельник. (Львівська Архідієцезія латинського обряду. Ілюстрована розповідь. T. 1 'Парафії, костели та каплиці'. Частина 1. Львів, 2004 [20.09.2004] Костели і каплиці Римсько-Католицької Церкви в Україні: Перемишляни.) та

Райцентр на сході Львівщини, в верхів‘ях р. Гнила Липа, за 46 км. від обласного центру. За останніми даними – 7,3 тис. населення (у 1929 - 4 206 чол.).
Територія міста була заселена вже в І тисячолітті до н.е., доказом чому знайдене археологами скіфське поселення 5-4 ст. до н.е.
Вперше Перемишляни згадуються під 1437 роком, в зв"язку з розмежуванням земель сусідніх сіл. В документах другої половини XV - XVI століть Перемишляни вже згадуються як велике село, власність магнатів. 1623 р. поселення отримало статус міста та магдебургію. За середньовіччя Перемишляни були досить потужним містом-фортецею, про що свідчить і опис, зроблений мандрівником, послом Ульріхом Вердумом, що побував тут 1 грудня 1671 року. На той час поселення було обнесене валом, на якому згорі стояли міцні стіни з дерева. В місто вели дві брами - Львівська та Бережанська - та хвіртка. На валах стояли гармати і 5 гаківниць. Вже в той час в місті був костел та церква. Відомо, що в 90-х рр. XVII ст. з ремесел найбільш розвинуте було ткацтво.
Інвентарний опис місцевої твердині з 1698 р. теж дає повне уявлення про його тодішній вигляд. На жаль, від замку не лишилося нічого, можете не шукати. Даний опис згадує також, що у місті на ринкову площу виходив 31 будинок, кожен хазяїн якого платив місцевому феодалові по 15 грошей чиншу. Далі було ще 50 будинків, за валом - 6, в передмісті Воля - 13. Всі ті, хто жили в межах міста, платили по 10 грошей чиншу та виконували шарварок -повинності по ремонту доріг, греблі, мостів тощо.

Костел на початку ХХ ст.

Перемишляни були не раз спустошені татарськими набігами. Особливо сильно місто постраждало в 1620 та 1626 рр., коли багато мешканців загинуло та потрапило в полон. В 1675 р. місто настільки було сплюндровано ордою, що уряд звільнив мешканців від сплати податків на 4 роки.
1728 року видано новий привілей на магдебурзьке право, підтверджений в 1733 році. За ним всім жителям Перемишлян дозволялося виготовляти горілку та пиво для власного споживання, а місцевим купцям торгувати будь-яким крамом. Міщан звільнили від рогового налогу та сплати десятини.
1758 року місто постраждало від сильної пожежі. І знову уряд звільняє мешканців від сплати податків - цього разу на 3 роки.
1772 року в місті було 198 дворів. В центрі, на ринковій площі, біля ратуші, знаходилася контрольна вага - най і не знамените львівське корито, але теж випадок показовий.
В 50-х рр. 19 ст. нараховувалося вже 372 двори, мешканців було 3167. 1909 року через місто пролягла залізниця Львів-Підгайці, що сприяло розвитку торгівлі та лісозаготівлі.
Туриста, що прямує на Свірж або Унів, в Перемишлянах зацікавлять лише храми: мурована церква оборонного типу, яка знаходиться біля залишків міських валів, насипаних тут для захисту від ворогів ще, мабуть, у давньоруський період, та костел. Про нього – ще кілька слів. Зведено храм 1645 р. за гроші Ельжбєти Потоцької (за іншими даними – в 1665 р.), не побачити його важко – його вежу видно з центра міста (а адреса – вул. Чуперносівська, 3). Петропавлівський костел діючий, в липні 2001 року, коли я була в місті, в ньому проходила фотовиставка "Костьоли Перемишлянщини” та активно йшла реставрація приміщень. Тягнула шию як могла, хотіла перефотографувати оті костели Перемишлянщини - але не вдалося.
Відомо, що наприкінці XVII ст. за валами міста, що належало тоді коронному хорунжому Сєнявському, стояв укріплений монастир домініканців. Так як я люблю порпатися у старих путівниках, ось вам ще кілька фактів про життя міста на початку ХХ століття: Було тут 2 готелі: Ковальчика та Шайна. За кімнату в обох просили 5 злотих (що, скажу вам, для тих часів трошки забагато). В готелі Ковальчика працював ще й ресторан.

Видатні люди

священник Омелян Ковч, меморіальна дошка, м. Перемишляни. (2002)

• Омелян Ковч, священник, меморіальну дошку якому встановлено в місті. Це стаття Наталі Кравчук с газеті «Наше слово». Короткий уривок з тої статті:

«Перш ніж о. О. Ковч став у 1922 р. парохом греко-католицької спільноти містечка Перемишляни під Львовом, де душпастирював 20 років аж до його арештування німецькими окупантами в 1942 р., 4 роки ніс духовну послугу босняцьким українцям, а відтак у час І Світової війни повернувся до своєї Галичини (народився у Космачі на Гуцульщині), щоб на румовищах імперії, коли росли надії на державне визволення і формувалася УГА, стати її військовим священиком – капеланом, бо ж жовніри потребували духовної підтримки. Перемишляни – містечко трьох національностей. З появою окупанта в 1941 р. виринула проблема жидів – почалося масове винищування цієї нації. Отець відважно й відкрито боронив своїх сусідів, навіть в екстремальних ситуаціях робив усе для їхнього порятунку. Так було у той час, коли німці в божницю, де вірні зібралися на молитву, кинули бомби, закрили двері й окружили дім Божий. Отець, навіть на мить не задумуючись, вбіг у юрбу і сильним голосом німецькою мовою крикнув до вояків, які, на диво, здезорієнтовані, відступили. Отець, про що розповідали очевидці, при допомозі інших відкрив підперті двері, вбіг усередину і почав витягати напівпритомних, наказуючи їм утікати. Це тільки один з епізодів порятунку, який різними способами подавав о. О. Ковч місцевим жидам. Довершенням його героїзму було те, коли він, відмовившись підписати заяву про те, що не буде допомагати ближнім, був арештований, а відтак перевезений у концтабір Майданек біля Любліна. В екстремально нелюдських обставинах священик служив усім людям духовною потіхою, незалежно від нації і віросповідання. Про його милосердя і присвячення себе тим, які опинились на смертній дорозі у таборі, свідчать хоча б такі слова з листа до рідних, що дістався за дроти концтабору: «...Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут єдиний священик... Тут я бачу Бога, єдиного та однакового для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними молитвами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток. Хіба це не благословення? Хіба це не найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову?» В Майданеку отець отримав номер 2399 і для катів став безіменною особою, бо тут на вартість людського життя була одна відповідь: дим з комина крематорію, де і його тіло потрапило після смерті 25 березня 1944 р. В таборі загинуло понад 230 тис. безіменних людей різних національностей і різних віросповідань. І саме їм найчастіше простягав руку, потішав, хрестив, причащав... бо знав, що християнськими послугами збереже в них людську гідність. Про отця Омеляна світ дізнався щойно тоді, коли папа римський у var container = document.getElementById('nativeroll_video_cont'); if (container) { var parent = container.parentElement; if (parent) { const wrapper = document.createElement('div'); wrapper.classList.add('js-teasers-wrapper'); parent.insertBefore(wrapper, container.nextSibling); } }